Дійові особи розділяються на дві дуже схожі, але протилежні за змістом групи. Символізуючи східний символ інь та янь актори вдягнені у чорне та біле тріко відповідно. Перша група має прапор із містично-фалічіскім символом - двоголовим орлом. Друга має прапор із містично-фалічіским символом – триголовим тризубом.

Москалі:
Іван Іванович – москаль, колишній українець.
Василь Васильович – москаль, колишній українець.
Ахмєд – кавказький джигіт.
Жид – єврей.

Українці:
Петро – будівник Демократії.
Микола – будівник Демократії.
Абі-Джан – будівник Демократії.
Хунь-Юнь – будівник Демократії.

З одного боку умовної сцени актори-українці будують пам’ятник Демократії у образі дикої жінки із косою навколо голови. З іншого боку стоїть Царь-Пушка – велика гармата, що її спрямовано на пам’ятник.

Дія

Москалі їдять сало та нагло сопуть.

Іван Іванович: Ахмєд, подивись, а що вони там?
Ахмєд (дивиться на українців): Будують.
Іван Іванович: І нє заєбалісь ?
Василь Васильович: А їх хуй заєбьош. Я це точно знаю, в мене жінка з України.
Іван Іванович: Ахмєд, а йобні !

Ахмєд та Жид похапцем заряджають Цар-Пушку та стріляють у Демократію.
У монолітного пам’ятника падає голова.
Українці у складі Петра, Миколи, Абі-Джана та Хунь-Юня тупо дивляться на результати хуйні, що її наробили москалі.

Іван Іванович: Ти Вася, не переживай, я тобі із жінкою допоможу, чим зможу! – Іван та Василь дико регочуть.
Жид: Всі люди браття !
Ахмєд: Як ти можеш бути мені братом, якщо ти навіть не людина !
Іван та Василь із наївною зацікавленістю дивляться на нацменів.
Жид: А хто я ?
Ахмєд: От як би я знав !!! ... Не людина і всьо.

Москалі продовжують наябувати сало.

Іван Іванович: А котра вже година ?
Василь Васильович: Та дохуя !
Іван Іванович: Ахмєд, блядь, чи тобі повилазило – вечеряти !

Ахмєд похапцем єбошить Цар-Колокол. Біля москалів само собою з’являється сало.
Вечеряють.

Василь Васильович: А шо там наші браття ?
Іван Іванович: Ахмєд, а подивись !

Ахмєд дивиться українців, що вони якось прилагодили голову Демократії на місце.

Ахмєд: Будують.
Іван Іванович: А шо ти їм зробиш ! А шоб їм хуйово було, строітєлі йобаниє. Ахмєд, йобні !

Жид та Ахмєд заряджають Цар-Пушку та стріляють у Демократію.
Голова із косою знов пада.
Петро, Миколо, Абі-Джан та Хунь-Юнь сумно дивляться, що москалі їм наробили шкоди.

Василь Васильович: Шо за народ, я єбу !
Жид: Всі люди браття !
Іван Іванович: Харош піздєть, ти нам не брат !
Жид: А хто я?
Василь Васильович: Ти – мавпа.
Жид (розбещено): Я не мавпа !
Іван Іванович: Але ж ти жид ?
Жид: Так, я – жид.
Василь Васильович: Так от і нє пізді.
Іван Іванович: Шабаш піздєть, блядь, Ахмєд, шоб я цього не бачив, - показує на Жида.

Ахмєд миттєво хапає Жида, садить його в Цар-Пушку, прицільно стріляє у напрямі українців.

Василь Васильович: А нахуя ти так зробив, га? Це ж фашисти, йоб твою ! Вони ж його вб’ють нахуй!
Ахмєд (шуткує): А шо Жиду буде ? Всі люди – браття.

Москалі дивляться, як українці підбирають чорного від сажі Жида та розмовляють із ним.
Щось відбувається.
Брудний Жид збирає мітинг, після якого українці починають єбошити Демократію сокирами.
Пам’ятник вщент руйнується.
Петро, Миколо, Абі-Джан та Хунь-Юнь радісно витягають червоні прапори та із криком „Нахуй !” тікають за сцену.

Іван Іванович (здивовано): Ти диви шо наробили !
Василь Васильович: Де жиди, там хуйня, тьху, - спльовує.
Іван Іванович: І шо, мені інтєрєсно, той Жид їм сказав ?
Ахмєд: Всі люди – браття ...

Лунає грім, блискавки єбошать у Цар-Пушку, над темною сценою чується голос чи то Бога, чи то – Диявола зі східним акцентом:
... ОКРІМ МОСКАЛІВ, БЛЯДЬ !!!

Завіса

На головну
Стрибнути в гостєвую